24 листопада — свято Катерини

24 листопада в Україні вшановують великомученицю Катерину — жінку з Александрії I ст. н. е., яка зазнала гонінь, катувань та залишилася непохитною в християнській вірі. 

Але задовго до християнізації цей день мав інше значення: у народному календарі він був відомий як свято «Дівочої долі». Саме в ніч на Катерини дівчата намагалися дізнатись, як надалі складеться їхнє життя, чи прийде суджений цього року і яким буде шлюб.

Ворожіння на Катерини

У традиційному уявленні доля дівчини означала саме шлюб, адже він був центральною подією її життя. Тому всі дійства та ворожіння на Катерини були спрямовані саме на те, щоб дізнатися, чи скоро буде весілля і яким буде майбутній чоловік.

Способів визначити долю було безліч — від ворожінь з їжею до тлумачення звуків довкола. Ось декілька з них.

Поширене ворожіння з вишневою гілочкою. Слід було таємно вкрасти гілочку вишні у сусідів та поставити її у воду. Якщо розквітне до Різдва чи Нового року – значить дівчина вийде заміж. 

А якщо у родині був пес, то він ставав учасником обряду ворожіння на судженого. Дівчата готували балабушки на «непочатій» воді і викладали кожна свою на рушник. Кликали голодного собаку. Чию випічку пес зʼїв швидше, та дівчина і заміж вийде. 

Цікавим було ворожіння на звуках. Після того як зайде сонце, дівчата ходили попід сусідські вікна слухати. Коли в розмові почули слово «сядь» — значить, заміж цього року не вийде. А як «йди», «біжи» — то вийде. Далі потрібно було слухати тварин: гавкіт, іржання, мукання, кукурікання — щоб завбачити професію чи характер нареченого.

Як дівчата «кликали» долю

На Катерини дівчата готували пісну вечерю, приносячи спільно крупи, овочі. Цього вечора слід було «покликати» і долю. Тримаючи горня з кашею, виходили гуртом на вулицю опівночі та гукали:

«Катерино, Доле наша, покрий головоньку — буде каша!»

«Доленько моя, озовися, Доленько щасливая, пригорнися — іди до нас вечеряти!»

«Доле моя (імʼя бажаного хлопця), мій предречений, йди до нас вечеряти. Прийди, прийди, Доле моя!»

Знаками долі вважалося:

• якщо заспіває півень — «доля обізвалася»;
• якщо ні — «доля оглухла»;
• якщо впаде зоря — «доля погасне».

Слухали й чоловічі голоси: якщо молодий – то нареченим буде парубок, старший — у шлюб візьме вдівець. 

Хлопці, знаючи про дівочі обряди, ховалися й перегукувалися з ними. Якщо ж парубок хотів оженитися цьогоріч, то мав постити цілий день.

Як парубки «ловили» долю

Після вечері дівчата й хлопці збиралися на пісні вечорниці та влаштовували забави, щоправда, без танців, бо тривав піст. Найвідомішою була гра «Ловець Долі».

Хлопцеві зав’язували очі, а дівчата розбігалися по хаті й подавали голоси. Юнак мав бігти на оклик, але дівчата в цей час уже переходили на інше місце. «Ловець» мав упіймати «Долю» — дівчину, голос якої він вважав своїм орієнтиром.

Після вечорниць дівчата розходилися по домівках, щоб продовжити ворожіння.