30 листопада — Андрія (Калита)

30 листопада відзначають свято Андрія (Андрія Первозванного), якого на українських землях вважали покровителем любові та шлюбу. У дохристиянські часи це було язичницьке свято під назвою Калита, пов’язане з обрядом кусання однойменного коржа, що символізував сонце.

Ворожіння на Андрія

Ніч на Андрія вважали такою ж чарівною, як і різдвяну. Тож дівчата ворожили на судженого, та на те, яке сімейне життя їх чекає. 

Ворожіння були найрізноманітніші. Популярним було сіяння конопель. Дівчина мала вийти на подвірʼя опівночі, тричі обійти хату, сіючи коноплі по снігу:

Андрію, Андрію,

Конопельку сію,

Спідницею (пеленою, запаскою, фартухом) волочу,

Заміж вийти хочу.

Дай, Боже, знати,

З ким весілля грати.

Потім насіння потрібно загребти в сніг, зібрати пригорщу цієї суміші і принести в хату: парна кількість зернин — буде шлюб, непарна — слід чекати до наступного Андрія.

Етнограф Павло Чубинський зафіксував у південно-західному регіоні України ще низку цікавих ворожінь:

Дівчина лягає спиною на сніг і дивиться на відтиск: якщо гладенький – то чоловік буде лагідний; якщо ж відбиток в смугах – то лайливий. 

Аби дізнатися, чи вийде дівчина заміж цього року, то треба було вивісити рушник на ніч, примовляючи: «Сужений, ряжений, прийди сюди й утрись». Якщо рушник на ранок ставав мокрим, то дівчині судилося вийти заміж. 

Як діжа сповідалася

На Поліссі увечері напередодні Андрія господині ретельно мили пікну діжу — посудину, у якій випікали хліб. Особливо важливо було не пропустити обряд жінкам, що мали доньок, аби їм було легше у пологах в майбутньому.

Пікна діжа вважалася значущою у домі: її берегли, тримали на видному місці, а на весіллі навіть саджали в неї молоду. За віруванням, у ніч перед Андрієм усі діжі «сходяться й обговорюють» своїх господинь, тому їх мали помити, поставити на чисту скатертину й обвити хмелем.

Обряд кусання калити

Найхарактернішим обрядом на Андрія було кусання калити — круглого коржа з діркою посередині. Дівчата готували калиту разом: замішували тісто по черзі, додавали ягоди, мак, горіхи, змащували медом і випікали до стану сухаря. Готовий корж оздоблювали та підвішували до сволока на червоній стрічці.

Хлопці мали «їхати» на коцюбі й намагатися відкусити калиту, доки пан Калитинський — переодягнений персонаж гри — стежив, щоб ніхто не сміявся. Хто засміявся, того він «писав по губах» квачем із «чорнилом».

Той, кому вдавалося відкусити шматок, вважався щасливцем, якому світить одруження. Наприкінці корж ділили між усіма: дівчата отримували свій шматок, а хлопці мали відкупитися.

Легальні бешкети

Ніч на Андрія вважали часом, коли юнакам дозволяли ритуальні бешкети. Хлопці, яких не запросили на калиту, лякали дівчат, крали ворота, розбирали тини чи клуні. Парубок міг навіть провчити батька своєї дівчини, якщо той не пускав її гуляти: закинути віз на хату або пустити ворота річкою. За такі жарти не сердилися — потрібно було лише відкупитися могоричем.