4 грудня — Варвари

4 грудня українці вшановують святу великомученицю Варвару. Її мощі і досі зберігаються у Володимирському соборі в Києві. У народному календарі Варвара — заступниця жінок, тож і свято було саме для них.

Варвара — покровителька вишивальниць

Етнограф Олекса Воропай зафіксував на Вінниччині легенду про те, що свята Варвара була такою вправною у вишиванні, що оздобила ризи самому Ісусові Христу. Тому жінки, сідаючи до роботи цього дня, промовляли:

«Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила й нас навчила»

Після чого хрестилися й бралися до рукоділля. Вишивальниці вважали її своєю покровителькою.

Вареники на Варвару

У народному календарі часто буває, що назва свята стає приводом для дії, яка асоціюється із цим словом. «Варвара» подібне до «варити», тож у цей день готували вечерю з варениками з різноманітними начинками: чорниці, коноплі, картопля, груші, боби, пшениця, капуста, каша, мак. До столу кликали хлопців, які мали принести випивку. 

Смакувати не поспішали, адже десь серед тієї купи страв були пирхуни – вареники, начинені борошном. Або ж вареники з клоччям, часником чи вовною. І так бешкетувати було нормально. Щоправда, той, кому трапився пирхун, міг до кінця життя отримати кумедне прізвисько. А ось монета у варенику – це до щастя. 

Колядування

У багатьох регіонах України свято Варвари вже мало помітні ознаки наближення Різдва і Нового року. 

На Звенигородщині на Варвари вже була перша кутя. 

На Рівненщині колядували:

Святая Варвара церкву збудувала.

Ой радуйся, небо, земля, веселися — Христос народився!

Церкву будувала із трьома верхами.

Ой радуйся, небо, земля, веселися — Христос народився!

Ходили «у цигани»: перевдягалися у старий одяг, вимащувалися сажею та ходили по хатах просили гроші і їжу для себе чи коней.