5 грудня — Сави

5 грудня вшановують Саву Освяченого — подвижника VI століття, засновника монастирів у Палестині та автора монастирського уставу богослужінь.

Що можна було робити, а що — ні

У народній традиції день Сави вважали присвятком — невеликим святом. Це означало, що працювати цього дня дозволялося, як і в будні. Втім існувала заборона прясти. 

Найсуворіше цієї заборони дотримувалися на Закарпатті. Тут побутував переказ, що на Сави жінка, яка пряде, робить це «для босоркань» — демонічних істот. Водночас у щоденному житті заборону часто порушували, а з тих, хто її дотримувався, могли кепкувати:

«Було не варварити, не савити, а на сорочку правити».

Варвара, Сава і Миколай: зимовий святковий комплекс

В українському народному календарі день Сави є частиною святкового комплексу, до якого входять Варвари (4 грудня), Сави (5 грудня) та Миколая (6 грудня). Ці дні вважали умовною серединою Різдвяного посту та часом, коли остаточно встановлювалися морози.

Народна приказка влучно передає цей перехід:

«Варвара мости мостить, Сава гвозді гострить, а Микола забʼє кола»

На Харківщині дні Варвари, Сави та Миколая об’єднувалися під назвою Миколині святки. Упродовж усіх трьох днів варили кутю та узвар, аби забезпечити врожай на плоди та ячмінь у наступному році.

Оскільки день Сави припадає напередодні Миколая, у народі Саву називали Миколиним батьком. 

Ритуальні страви на Сави

Важливе місце у святкуванні займала ритуальна їжа. На Чернігівщині до днів Варвари, Сави та Миколая готували спеціальні страви:

• на Варвару — гречані вареники з урдою (розтовченим конопляним насінням);
  
• на Сави — гречані млинці з олією, щоб родили гречка й коноплі;
  
• на Миколу — пироги з горохом, сочевицею або квасолею, щоб добре вродили бобові.

Ритуальна гра «Поховання Савки»

Найяскравішою народною традицією дня Сави була ритуальна гра «Поховання Савки», зафіксована на Середній Наддніпрянщині, Поліссі та Поділлі.

Одного з гурту обирали «Савкою». Він лягав на лаву й вдавав померлого. Інші учасники гри імітували похоронний обряд: голосили, били в заслонку, відтворюючи звук церковного дзвону, та співали жартівливі приспіви:

Бем-бем, Савка вмер.

Положили Савку

На дубову лавку.

Савка сміється,

Лавка трясеться. 

Після цього Савка раптово «оживав» й ловив інших учасників. Той, кого він спіймав, заступав його місце, і гра продовжувалася.

Мотив помирання та оживання персонажа має архаїчне походження. Дослідники пов’язують гру з уявленнями про цикл життя — смерті — відродження природи.

Гру виконували в період найдовших ночей і найкоротших днів, тому ймовірно, що вона була пов’язана з культом Сонця та його символічною смертю і поверненням світла. У ХІХ столітті, коли гру фіксували етнографи, її первісний сакральний зміст уже значною мірою був забутий, і вона сприймалася як весела молодіжна забава.

Регіональні варіанти традиції

На Східній Волині звичай «ховати Савку» зберігся на Масничному тижні і називався «справляти Савку». У деяких селах Хмельниччини ці ігри виконували лише заміжні жінки, зазвичай у четвер.

На Вінниччині ж традиція поєднувалася з іменинами Сави: після застілля співали жартівливих пісень і грали в «Савку».