9 грудня — Ганнине зачаття
9 грудня християни відзначають Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці — подію, що має особливе значення як у церковній, так і в народній традиції. За євангельськими переказами, у праведних Анни та Іоакима довгий час не було дітей. Лише після двадцяти років щирих молитов ангел сповістив їм радісну звістку: Анна зачне Дочку, яку благословлятиме весь рід людський.
В українському народному календарі цей день знаний як свято Ганни і вважається жіночим.
Жіноче свято в народній традиції
На Ганнине зачаття бездітні жінки замовляли в церкві молебні, ставили свічки перед іконою Анни та Іоакима з Дівою Марією і молилися про народження дитини. На Поділлі вірили, що саме цього дня можуть завагітніти навіть ті пари, які довго не мали дітей.
Шанували праведну Ганну і вагітні жінки. У цей день намагалися не працювати, аби пологи були легкими й щасливими.
Вовче свято
Ганнине зачаття в народі також називали «вовчим святом». Вважалося, що той, хто працює цього дня, може накликати на себе біду — «того вовки розірвуть». За віруваннями, саме на Ганни вовки збиваються в зграї, справляють свої «весілля» і стають особливо небезпечними.
Щоб задобрити хижаків і захистити худобу, люди залишали кістки з м’ясом, тельбухи як милостину вовкам, щоб «овець не брали».
Посередник між світами
У міфологічних уявленнях вовкові приписували зв’язок із потойбіччям і царством смерті. За народними віруваннями, він є посередником між живими та мертвими.
Щоб вовки не нашкодили господарству, цього дня:
- строго дотримувалися посту;
- нічого не позичали з хати;
- чоловіки уникали важкої роботи;
- жінки не пряли, «щоб вовки не крутились біля хати, як веретено»;
- не брали до рук ножиці — «бо вовк поріже худобу»;
- подружжя навіть утримувалося від близькості, «щоб вовк не нахапав поросят».
Подібні заборони подекуди поширювали й на інші зимові дні — Сави, Миколая чи Андрія. У народі їх об’єднували під назвою «звірині свята».
Захист від вовків
Ім’я вовка намагалися не згадувати, особливо надвечір, щоб «не накликати з темного лісу». Його називали обхідними словами: звір, сірий, колядник, Єгор, Петрик.
При зустрічі з вовком радили:
- голосно кликати на допомогу трьох близьких померлих родичів, називаючи їх по імені;
- відлякувати вогнем або червоним поясом чи хусткою — вважалося, що вовки бояться червоного кольору;
- показати дулю і примовити:
«Як складена ця дуля, щоб так склались твої зуби»; - або ж ввічливо вклонитися і попросити вовка «сторонити дорогу».
Цікаво, що поява вовка не завжди вважалася лихою прикметою. Якщо він перебігав шлях чи пробігав повз хату, це могло віщувати успіх у справах, добробут і статки. На Рівненщині у весільних піснях навіть просили вовка перебігти дорогу молодим на щастя:
Ой сірий-білий вовчейку,
Перебіжи нам дороженьку,
Бо ми йдємо до шлюбоньку.
Дівочі обряди
На Вінниччині дівчата на виданні вдавалися до особливих обрядів. На Ганни вони йшли в садок, зривали два листочки барвінку, зшивали їх разом, а потім щодня додавали по одному листку аж до Різдва. У різдвяну ніч, ідучи на всеношну, дівчина вдягала цей вінок. Вірили, що перший, хто зустрінеться дорогою, той і стане нареченим.
Звичаї пасічників
Ганнине зачаття було важливим і для пасічників. На півдні України Володимир Ястребов зафіксував такий звичай: на Ганни купували рибу, варили її голову й печінку, а відваром кропили пасіку зі словами:
«Шоб у моїй пасіці рої зачинались
і бжоли як риба розмножались».