Зелені свята

Зелені свята, Свято Трійці, Пʼятидесятниця, Зішестя Святого Духа — це рухоме свято, яке розпочинається на 50-й день після Великодня. Святкують у неділю, а інколи аж до вівторка. Як синонім до Трійці подекуди вживали такі словосполучення як Гряна, Свята, Квічальна чи Квітна Неділя. Тиждень перед Трійцею називають Зеленим (Клечальним), а тиждень після — Русальним. 

Зелені свята знаменують завершення весняного періоду та початок літа. Основні вірування та обряди цього періоду пов’язані з культами рослинності та предків. Серед них можна виокремити господарські, землеробські, метеорологічні обрядодії та обряди, пов’язані із вшануванням предків.

Зелена (Клечальна) субота

Приготування до свята переважно розпочинали у суботу перед Трійцею, у Карпатах могли це робити у п’ятницю.

Як і до кожного великого свята прибирали в оселі, мазали піч, долівку, підводили червоною глиною челюсті печі, припічок, навколо долівку, вішали рушники на всіх образах і на кожному кілочку, застеляли чисту скатертину на стіл, на піл – рядно. 

Найбільш візуально впізнаваною традицією є озеленення домівок, господарських будівель, могил троїцьким зіллям та гілками з листям. Цей процес називають по-різному:

• Клечання — найчастіше по всій Україні
• Маювання — Бойківщина, Гуцульщина
• Квітчання, Глетчання — Слобожанщина

Зілля для прикрашання збирали діти, дівчата. Подекуди це слід було робити до сходу сонця або ж до обіду, іноді йшли ввечері. Чоловіки із синами їхали до лісу ламати гілки дерев. 

Обрядову зелень встановлювали для того, щоб запросити предків у важливі періоди. Підготовка до свята розпочинається з прибирання осель і клечання — озеленення помешкань, господарських будівель, могил:

• Підлогу в хаті застеляли лепехою (татарське зілля), чебрецем, любистком, м’ятою або полином
• На вікна клали деревій для пахучості
• Повз стіни — гілочки дуба, клену, явору, липи, берези чи ясеня
• За ікони — теж клали зелень
• Зовні хатину прикрашали гіллям, лепехою попід стріху, під вікнами забивають великі гілки, прикрашають ворота, пліт, криницю, хліви.
• Свіжоскошеною травою притрушують обійстя
• Клечали навіть поля та город, щоб краще родили.
• Після прикрашання господар брав велику гілку дуба, або зрубану маленьку берізку, липу і вкопував на подвір’ї.

Подекуди в Зелену суботу пастухи плели вінки худобі: обплітали роги барвінком, кленом, ліщиною чи липою.

Клечати належало і цвинтар та могили. Посипали могили троїцьким зіллям, вінками вбирали придорожні хрести та каплички. Це частина культури памʼяті про предків. Про них не забувають і шанують не лише молитвою, такими спільнодіями, адже громада може прикрашати не лише могили своїх родичів, а й ті, до яких уже не приходять. Про предків памʼятають, запрошуючи їх до свята в кожному циклі протягом року. Водночас саме в цього свята є одна особливість порівняно з іншими схожими пам’ятними датами. Воно приурочене поминанню нехрещених дітей, самогубців і покійників, які померли не своєю смертю. Це і визначає появу русалок, які є уособленням душ саме таких померлих.

Що робили з клечальною зеленню після свят?

Зелень, яка була в хаті, зберігали у коморі, на горищі до наступних Зелених свят і використовували у лікувальних та магічних практиках.

До прикладу:

• троїцький чебрець клали під подушку, щоб добре спати;
• з лепехи, якою устеляли підлогу, робили відвар, яким лікували головний біль;
• троїцькою зеленню обкурювали хворих на пропасницю;
• листочки з троїцької липи клали на нарив

Те, що прикрашало подвірʼя — виносили у стайню, спалювали або кидали у воду. На основі багатого етнографічного матеріалу з теренів Полісся Інна Пахолок доводить, що «клечання місцеве населення встановлювало зовні хати передовсім для русалок, а в житловому приміщенні – для предків. Це пояснює розбіжності у способах поводження з обрядовою зеленню по завершенні троїцького періоду».