Миколай vs Дід Мороз
Авторка тексту: Дарʼя Анцибор
З початку російсько-української війни тема боротьби Миколая і Діда Мороза не вщухає. Багатьом ці персонажі уявляються як антагоністи. Вважається, що святий чудотворець є питомо українським дарувальником, а Дід Мороз – продукт радянської пропаганди у спробах замінити Різдво. Війна дійсно стала каталізатором для переоцінки персонажів, які допомагають нам вірити в дива в найтемніші ночі.
Сьогодні деякі родини свідомо відмовляються від образу Діда Мороза як виплеканого російською культурою і шукають йому сучасну секулярну альтернативу. Подивимося трошки детальніше на те, хто і відколи приносить подарунки українським дітям.
За іронією історичних переплетінь насправді і Миколай, і Дід Мороз як дитячі дарувальники прийшли на терени України у II пол. ХІХ ст. Різниця полягає в тому, що перший освоював західні регіони, які перебували під Австро-Угорщиною та Польщею, а другий – ті, які входили до складу Російської імперії.
Миколай і його шлях до дарунків
У Європі Миколай вкладав подарунки в черевички ще у XIII ст. (насправді це були французькі черниці), а до XVI ст. це вже була усталена практика. В українській культурі Миколай мав стосунок до дітей на наших теренах, але першочергово як чудотворець і заступник на воді. З часів Київської Русі побутувала легенда, що він оживив немовля, яке потонуло в Дніпрі; дитину знайшли у Софійському соборі під іконою, яку відтоді називають Миколи Мокрого). Втім, до дарування це ще не мало жодного стосунку. Цей звичай прийшов до нас, найімовірніше, завдяки німецьким колоністам і зв’язкам з іншими західноєвропейськими народами. Спершу це була елітарна, міська традиція.
Миколай починав свій шлях у народ через офіційні ялинки у сиротинцях, у дитячих лікарнях, у школах, садках тощо. На початку ХХ ст. Іван Франко звертав увагу, що в галицьких селах ще не дотримуються звичаю обдаровувати дітей, а в міста, скоріше за все, він був «занесений німецькими колоністами здавна й досі держиться». «Здавна» можна рахувати від часу появи перших колоній – тобто з кінця ХVIII ст. Франко також писав про березові різочки замість медяника, але додавав, що тоді діти починали сильно плакати, тому зрештою їм усе одно видавали пряник.
Втік, минуло зовсім небагато часу, і в пресі 1920–1940-х років від Галичини до Закарпаття можна знайти чимало згадок про Миколаївські вечори уже як найголовніше дитяче свято різдвяного циклу. Навчальні заклади спеціально готувалися до нього: прикрашали ялинку, влаштовували спектаклі й благодійні аукціони. Діти обмінювалися подарунками. До речі, на виставах Миколай з’являвся не сам, а з янголом і чортом або зі старим Рупрехтом.
Натомість та частина України, яка була під Російською імперією, починає обмінюватися подарунками на Різдво під чи на ялинку, у панчохи чи в черевички з іншими дарувальниками. З цілого кастингово ряду остаточно переміг Дід Мороз.
Дід Мороз і ялинка
У всій цій дарувальній історії тривалий час найважливішим було різдвяне дерево. Воно – з усіма ласощами й маленькими іграшками – сприймалося як подарунок. Ялинки раніше ставилися на один вечір, а дітям у кінці вечері дозволялося зривати з неї хто що перший побачить. Уже пізніше з’явилася ідея, що ялинка може радувати довше, а діти почали ставити питання: «Хто ж приносить це деревце?». Так ялинкова міфологія вимагала знайти дарувальника, який мав би приносити її дітям.
З європейських творів і листівок уже сформувався образ дідуся з бородою, але саме ім’я святого Миколая чи Санта Клауса в Російській імперії не прижилося. Локалізація ялинки потребувала російського еквівалента Санти чи Миколая. Миколай не підходив через особливості тамтешнього культу цього святого. Врешті кастинг виграв Дід Мороз. Його образ створювався поступово, починаючи з 1840-х років, у колах інтелігенції Російської імперії. Причина була та саме, що і з Миколаєм.
Дід – як відсилка до предків, що приходять провідати родину у різдвяний час. Мороз – не як традиційна стихія, яку треба задобрити, а вже як асоціація з зимовою погодою, яку так люблять дітлахи.
З радянською окупацією всіх українських територій Миколай на офіційному рівні був заборонений, оскільки мав яскраву релігійну приналежність. Дід Мороз у західних регіонах сприймався як нав’язаний і штучний, тож і відмовлятися від нього було значно простіше, ніж тим регіонам, які раніше були під Російською імперією. Тут Дід Мороз для більшості сприймався як цілком органічний (бо існував ще з кінця ХІХ ст.). Сьогодні виникає дискусія, ким заміняти секулярного персонажа, який би міг приносити подарунки на зимові свята. Це, наприклад, можуть бути Морозенко як більш українізована версія Діда Мороза, Дюдя (як у казці Василя Королева-Старого), наша Коза чи Маланка.