Рахманський Великдень

25 днів після Паски святкували Рахманський Великдень.

Третього дня Великодня люди кидали шкаралупи від освячених крашанок у річку, вірячи, що вони допливуть до Чорного моря, а звідти — до країни мерців, до рахманів, і туди прибудуть саме на 25-й день. Так рахмани довідаються, що на землі Великдень і цього дня його відсвяткують.

Це архаїчне свято, повʼязане з культом предків, адже рахманами вважали безпосередніх предків людей, які допомагають із Того світу: моляться та сприяють плодоріддю.

У Рахманський Великдень серйозних робіт не проводили. А неслухів, наприклад, на Галичині залякували легендою про те, що цього дня один дядько поїхав волами в поле з погоничем і вони провалилися під землю. Казали, якщо на Рахманський Великдень прикласти вухо до землі, почуєш голос погонича, який благатиме про порятунок.

Подейкували, що трапиться негода, якщо хтось працюватиме на це свято. Хоча на Куп’янщині саме на «Праву середу» – четверту по Великодню – намагалися посадити огірки, щоб вони були «праві» (рівненькі, прямі, «правильні»).

У цей день не працювали. У деяких регіонах обливалися водою (Поділля). На Гуцульщині постилися і ввечері розділяли одне варене яйце на всіх членів родини. Після цього вся сімʼя йшла до річки й кидала туди шкаралупу. Так теж задобрювали рахманів.