Святого Власія — опікуна худоби та диких звірів

11 лютого в українській традиції вшановують святого Власія — покровителя худоби, опікуна диких звірів. 

Хто такий святий Власій

Святий Власій був лікарем, а згодом — єпископом у місті Севастії в Малій Азії. Під час переслідувань християн він переховувався разом зі своїми вірними в пустелі. Згідно з переказами, після арешту його привели до судді й намагалися втопити в озері. Коли Власія кинули у воду, він ішов по ній, немов по твердій землі, прославляючи Бога. Святий загинув мученицькою смертю — був убитий мечем у 316 році.

У народній традиції образ святого Власія тісно пов’язаний із турботою про тварин — як свійських, так і диких.

Власій — опікун диких звірів

За легендами, святий Власій опікувався лісовими звірами й стояв на сторожі справедливості у світі природи. В оповідках, упорядкованих українським етнографом і фольклористом Володимиром Гнатюком, збереглися записи кінця ХІХ — початку ХХ століття з Курщини.

В одній із них розповідається про помсту звірів чоловікові, який відрубав вовченятам кігті. Старий вовк закликав інших помолитися святому Власію як заступникові й покровителеві. 

В іншій оповідці йдеться про вовка, який, шукаючи їжі, з’їв теля в бідної вдови без дозволу, за що був покараний самим Власієм. 

У цих сюжетах святий постає як суддя між людськими потребами та природним порядком.

Власій і Велес: нашарування вірувань

У «Повісті минулих літ» зафіксовано згадки про бога Велеса (Волоса) — покровителя худоби та достатку. Зокрема, запис про угоду з Візантією князя Олега 907 р.: 

«Клялися ті (русичі) оружжям своїм, і Перуном, богом своїм, і Волосом, богом скоту» та про угоду князя Святослава 972 р.: «Якщо ж ми не додержимо чого із сього <…>, хай будемо прокляті богом, у якого віруємо, – в Перуна, і в Волоса, бога скоту».

Більшість дослідників вважає, що з прийняттям християнства образ святого Власія поступово замінив язичницького Велеса. 

Власій — опікун свійської худоби

На Слобожанщині день святого Власія називали «коров’ячим» або «скотинячим празником». У цей день молилися, щоб худоба була здоровою й ласкавою. Вірили, що якщо не шанувати Власія, він може покарати господарів — худоба хворітиме або пропадатиме.

У різних регіонах України побутували особливі звичаї. На Східному Поліссі цього дня намагалися не працювати, щоб худоба не гинула. Українці Курщини та Вороніжчини зранку набирали воду, клали в неї шматочки воску від страсної свічки й ставили на покуть, вірячи, що святий Власій освятить її. Частину води вливали до криниці, іншою кропили худобу.

На Херсонщині жінки в день Власія не виконували хатньої роботи, а лише микали клоччя, яким згодом обкурювали корів і телят. Часто служили молебні просто в дворах, виносили ікони святого до хлівів, кропили худобу, аби вона добре плодилася і не хворіла. Якщо свято випадало на пісний день, його переносили на скоромний, бо потрібно було вшанувати належним чином.

Свято «ласиці-кіточки»

У народній уяві образ святого Власія перегукувався навіть із назвою ласиці — маленького хижака, якого вважали оберегом господарства. На Правобережному Поліссі збереглося вірування, що в Чистий четвер, зайшовши до хліва із запаленою свічкою, за кольором шерсті ласиці можна було визначити, якої масті худоба добре вестиметься.

На Гуцульщині на Власія відзначали свято «ласиці-кіточки». Господарі його святкували «аби ласичка маржину не кусала, аби кіточка маржину не мастила».

Прогнозування погоди на Власія

День святого Власія був пов’язаний і з народним прогнозуванням погоди. На Чернігівщині «Власові морози» вважали останніми проявами зими. Про це свідчать приказки:

Святий Влас збиває роги зимі.
Пролив Улас олії на дороги — пора зимі збирати ноги.

Завершення зими й наближення польових робіт узагальнювала ще одна відома приказка:
Прийшов Влас — з печі злазь.