Водіння Куста (Тополі, Берези)
Весняно-літні рядження в гілки рослин та обходи-процесії є поширеними по всій Європі. Ще в Давній Греції прикрашали домівки зеленню до 1 травня. Обряди з «майським» деревцем, довкола якого водили танки, співали та влаштовували ігри, відомі у різних частинах Великої Британії, Скандинавії, Франції, Німеччини, у балтійських і слов’янських країнах. Такі деревця (береза, тополя, дуб, клен) символізували силу росту й родючості, причому як природи, так і людини. Тому здебільшого головні ролі в таких ритуалах рядження виконували жінки та дівчата — ті, хто у традиційній культурі відповідає за плодючість.
Вбираючись у листя, людина неначе стимулює землю і собі покриватися зеленню. Водночас рядження у рослини мало ряд ознак, які вказували на зв’язок з потойбіччям і культом предків. Наприклад, те, що обрані на роль дерев повинні були мовчати, а замаювали їх так, що неможливо було розпізнати людську подобу. Водіння куста, тополі, берези по селу й полях уособлювало обхід міфічної істоти, яка приходила в людський світ саме на період Зелених свят і мала забезпечити хорошу вегетацію.
Наприкінці обряду деревце ритуально знищували. Найчастіше йшлося про потоплення, що вважалося дієвим способом уберегтися від посухи. Також його могли розривати на дрібні шматочки — і тоді слугувало захистом від нечистої сили та лікувальним засобом.
ВОДІННЯ КУСТА
Обряд водіння Куста починали у перший день Трійці. Займалися цим дівчата та жінки на території історичної Пінщини. Нині водять Куста лише у селі Сварицевичі (Рівненщина).
Функція обряду:
- Заклинання на урожай;
- Спосіб викликання дощу;
- Куст як уособлення предків, оскільки, на думку Віктора Петрова, принесення трав, снопа, колосся до хати є обрядовим відтворенням приходу померлих родичів.
Хід обряду:
Йшли до лісу. За «Куста» обирали найгарнішу дівчину. Її клечали: вбирали у кленове, березове, липове гілля; з лепехи могли плести спідницю; на голову – пишний вінок або декілька. «Куста» прикрашали так, щоби не можна було розпізнати, хто це. Решта дівчат теж декорували одяг зеленню, одягали віночки, але не так пишно, як «Куст». Після цього процесія рушала до села. Кожен куток міг мати свого «Куста», якого водили від хати до хати. Заходячи на подвір’я співали:
Куст з Кустом, а жито ростом,
Щоб вам жито родилося і в коморі плодилося!
Господарі зустрічали «Куста», тримаючи на вишитому рушнику хліб та узвар.
Гурт далі виконував кустові пісні «А ми були в зеленому лєсі», «Тройца, Тройца, Пресвятая Богородица» та інші, а наприкінці бажали господарям здоров’я, щедрого врожаю, дощу на ниву, приплоду в господарстві:
«Щоб вам водилося і овечки плодились, будьте з Кустом здорові!»; «Водимо Куста, щоб сочевиченька була густа».
Господарі обдаровували грішми, печивом та узваром. Так обходили кожну хату кутка. Вважали поганою прикметою, якщо їхню оселю пропустили, бо “кого «Куст» минає, той щастя не має”.
Після обходу села йшли на поле чи до річки, розбирали «Куста». Кожна дівчина, знімаючи зелень приказувала: «Це на врожай і статки!». Гілки кидали на поле, у воду, щоб був гарний врожай, частину могли нести додому і розкидати на городі, кидати у клуні під мішки з зерном, щоб збіжжя миші не їли. Подекуди вінок, який був у «Куста» на голові, вішали на колодязь, щоб був дощ.
Під час обряду співали спеціальні кустові пісні. У них оспівували, де і як наряджали Куста (“А ми були у великому лєсі”, “Нарадила Куста із зельоного кльону”), зверталися до господарів з проханнями винагороди (“Дайте Кусту хоч по золотому”), мотиви вегетації та родючості (“Посіяла льон-льон при зеленій дуброві”, “Й нехай зародиться да для меї й одиниці”), також зустрічаються теми кохання та шлюбу, родинного життя.
ВОДІННЯ ТОПОЛІ
Подібним обрядом до «Водіння Куста» на Лівобережжі був обряд «Водіння Тополі».
Тут також обирали високу красиву дівчину і рядили її в гілля дерев так, щоб не було видно обличчя, прикрашали й уквітчували. На Полтавщині, щоб зробити максимальну подібність до силуету тополі, дівчині зав’язували над головою руки, прилаштовуючи до спини палиці в якості опори. На руки рясно надягали намисто, стрічки, кольорові хустки.
Дівочий гурт по черзі водив ряджену гостю по селу. «Тополя» мала низько кланятися перед господарями обійсть, бажати гарного врожаю та приплоду худоби. Також співали пісень, серед яких:
“Стояла тополя край чистого поля;
Стій, тополонько! Не развивайсь,
Буйному вітроньку не піддавайсь!”
За це дівчатам мали віддячити: частували і давали «тополі на стрічки». У деяких регіонах господарі обов’язково мали облити ряджену дівчину, щоб прикликати дощі. Згодом процесія йшла в поле, де колосилося жито, там розбирали «тополю».
Такі обходи робили в Зелену неділю, а на Полтавщині часом і в понеділок, на Духів день.
ВОДІННЯ БЕРЕЗИ
У традиційній культурі береза символізує жіноче начало на противагу дубу. На Зелені свята на Сіверщині дівчата здійснювали обряди родичання з березами. У першій половині ХІХ століття тут побутував звичай, який більше був поширений на російських теренах, проте фіксувався і в українців на суміжних теренах. Дівчата йшли до гаїв завивати троїцькі вінки просто на живих березах. Інколи – робили з гілок від пари дерев великий вінок, щоб можна було у нього пролізти.
Фольклорист Михайло Максимович писав: «Там, над Десною, ця троїцька забава називається кумованням, під час якого співають різних пісень, споживають наїдки, серед котрих яєшня є, можна сказати, обрядовою стравою». До слова, троїцьку берізку у сусідніх російських діалектах часом звали кумою. Сам Максимович згадував, що коли вчився у Новгород-Сіверській гімназії, бачив кумовання у місцевих садах і гаях.
До речі, з описів, які дійшли до нас з сусідніх територій, видно, що повний обряд там складався як з кумлення з березами, так і розкумлення, коли свята вже завершаються.
На Зелений (клечальний) понеділок замість вінків подекуди на Полтавщині дівчата рубали берізку та носили її по селу. Інколи рядили когось із ватаги, при цьому співали:
“Ой зав’ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки — на всі празнички”
Жінки натомість носили берізку наступного дня.
Береза була також основним деревцем, яке ставили кияни у ХІХ – ранньому ХХ століттях. Причому купляли на спеціальних троїцьких ринках, а вдома прикрашали стрічками, хустками та паперовими іграшками – просто як ялинки на Різдво.
" />