Встановлення «віхи»

Напередодні Трійці колись встановлювали «віху» («веху», «дуб», «явір») — обрядове дерево, яке складається із жердини, прикрашеної травою і квітами, та прикріпленим вгорі колесом. Ця традиція і досі збережена від кордонів Чернігівської області до Броварів, на території Переяславського району (Київська область) та в селі Лютенька на Полтавщині.

За встановлення обрядового дерева відповідали парубки конкретного кутка. То було своєрідне змагання, чия «віха» вища. Довжина стовбура могла інколи сягати і 30 метрів. Встановлювали на вигоні, перехресті чи у спеціальному місці без насаджень, іноді на підвищенні.

Йшли до лісу і шукали найвище дерево. Намагалися вкрасти вночі, таємно від лісників волочили до місця встановлення. Пізніше ставили могорич ліснику й привозили вже трактором. 

«Віху» прикрашали усі разом: травами, квітами (інколи із чужих городів), стрічками, часом вишитим рушником, іконою. У радянський період наверх могли додавати зірку чи червоний прапор. Зводили обрядове дерево дорослі чоловіки, адже це фізично складний процес: викопати яму, поставити «віху», навколо зробити огорожу з гілок дерев, застелити травами. Біля встановленої «віхи» розпалювали вогнище і влаштовували частування.

Біля «віхи» відбувалися гуляння упродовж усього Троїцького періоду. З суботи на неділю молодь мала стерегти дерево, бо парубки із сусідніх кутків намагалися зрізати «віху» суперників.

Після свята «віху» продавали. Вважали, що ця деревина приносить добро й достаток. Її використовували як сволок під час будівництва хати чи для інших господарських приміщень. 

Обряд встановлення «віхи» — це ритуал комунікації між небом, землею та підземним царством. Від злагодженості спілкування цих світів залежало, чи буде врожайним рік.